Зіпсовані водозбори

Кожному з нас доводилося пити воду з джерела, чи не так? Я зауважив, що в Україні є особлива пошана до джерел. Над ними роблять бювети, накриття, їх називають іменами святих. Але я хотів би пороздумувати про ті джерела, про які написано в Біблії. Ключовим буде текст із книги пророка Єремії, у якому Бог говорить до ізраїльського народу, але я вважаю, що це стосується і кожного з нас нині: «Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр.2:13).

Бог говорить про дві проблеми Свого народу. Перша полягала в тому, що народ відвернувся від Бога — джерела живої води. А друга — у тому, що вони вирили собі водозбори (в іншому перекладі — копанки), тобто знайшли альтернативні джерела, де можна тамувати духовну спрагу.

Потреба води

Упродовж дня ми неодмінно п’ємо воду. І це необхідно обов’язково робити, бо наш організм, який на 70-80% складається з води, її потребує десь від 1 до 3 літрів на добу. Коли організм втрачає хоча б 2% води, відчувається сильна спрага. Думаю, кожному з нас знайоме це відчуття.

Пригадую, як одного разу я їхав в електричці й забув узяти з собою воду. Була спека, і я відчував неймовірну спрагу. Тож коли побачив людей, які йшли по вагону й пропонували людям придбати певні товари, одразу ж запитав про воду. Коли мені назвали ціну, я на трохи перехотів пити. Але спрага буда настільки нестерпною, що я відчув, що готовий віддати все, аби лиш її втамувати.

При втраті 12% води людина потребує медичної допомоги. Якщо ж організм втратить 20% води, то настає смерть.

Тобто вода — це визначальний чинник у нашому фізичному функціонуванні. Але ще більше, ніж тіло потребує води, наша душа потребує Бога. Іноді ми можемо не помічати цього, особливо коли здорові тілом, свіжі й запальні. Але з часом без Бога дух просто пересихає й прагне задовольнити цю потребу Бога.

Копанка чи джерело?

Через Єремію Бог каже: «Ви відкинули джерело живої води». І цим джерелом Він називає Самого Себе. Другою ж проблемою Божого народу було те, що вони викопали собі водозбори й звідти пили воду. Проте, як сказав Сам Господь, ці водозбори були дірявими.

Пригадайте, яка вода в копанці, особливо влітку. Вона схожа на зелений борщ із водоростями й п’явками. У нас в селі була маленька річечка Свидівка. І коли я був малий, то ми на березі накопували трави з землею і вимощувати з неї в цій річці своєрідну дамбу, яку називали загатою, ну десь заввишки сантиметрів 70-80. І туди ми ходили купатися. Поки ніхто не заходив у воду, то вона виглядала біль-менш чистою, але тільки-но хтось із нас заходив у річку й пірнав у неї, вона скаламучувалася. Весь бруд піднімався з дна, і ми щасливо бовталися в ньому. Коли приходили додому вже й ніби сухі, мама все одно знала, що були на річці без дозволу, бо характерний запах залишався на наших тілах.

Але для нас було найгірше, коли ковток цієї води потрапляв нам у рот під час веселих ігор. Не раз після того доводилося пити якісь таблетки, щоб налагодити травлення. Тобто всі ми розуміли, що вода з копанки — це не про втамування спраги, а про відразу, хвороби й шкоду для тіла.

Або ж візьмімо водобзір — це зібрана дощова вода. Чи принесе нам задоволення вживання такої води? Більшість людей при здоровому розумі не питиме з копанки чи водозбору. Хіба за виняткових обставин. І то, якщо й доведеться пити, щонайменше ми намагатимемося перекип’ятити її, профільтрувати чи хоча б процідити.

Ми нині навіть не з кожного джерела готові пити, хоча вода там виглядає чистою. Та все одно проводимо експертизи, аналізи й ретельно підходимо до підбору води.

Чи має перевагу копанка? Не треба далеко йти, щоб добути води. Джерело далеко, а копанка — поруч.

Неправильний вибір

У нашому доступі нині багато води. Ми навчилися її солодити, газувати. І кожній людині смакує свій напій. Хоча ми, дорослі, намагаємося обмежувати дітей, які полюбляють солодкі газовані напої. Проте чи самі завжди робимо правильний вибір? Знаю, що трактористи й комбайнери в нашому селі часто обирали пиво, щоб втамувати спрагу. Але, виявляється, воно активізує нирки й виводить більше води з організму. Проте цей факт не спиняє людей вживати цей напій.

Поговорімо ж не про воду для тіла, а про воду для нашої душі. Чи не вважаєте ви, що й тепер, у ХХІ столітті, як і в часи Єремії, ми вибудовуємо собі певні копанки, воду з яких споживаємо? Та чи втамовуємо ми нею свою спрагу?

Що є сучасними «водозборами»?

Соцмережі
Сучасними копанками є передусім соціальні мережі або інші засоби масової інформації, як от телебачення. Знаєте, що я помітив за собою: коли я читаю Біблію 15-20 хвилин, то вже почуваюся дуже насиченим. Присвятити цьому годинку часу буває складно. А чи пробували ви зайти на 15 хвилин в інстраграм чи фейсбук, а потім відкласти й сказати: «Ой, набридло мені, нецікаво»? Чомусь здається, що таке буває рідко. Коли ми допадаємося до цього джерела, то п’ємо-пє’мо-п’ємо.

За статистикою в соціальних мережах люди проводять близько 2 годин на добу. Але коли я поділився цією статистикою з молоддю, то мені сказали, що це безнадійно мало. І при цьому всьому не раз я чув таке: «Нема часу, щоб читати Біблію». Таким людям я раджу переглянути у своєму ґаджеті кількість часу, проведеного за екраном.

Хтось сказав, що нинішнім людям властива не активна реакція на події, а її пасивна фіксація з майбутньою активною трансляцією та обговоренням. Замість вчинків — спостереження, замість співчуття — обговорення. Я іноді дивуюся, як люди знімають відео, де хтось б’ється чи робить щось неприпустиме, і не реагують на це відповідно. Щось таке знаходимо і в Біблії. Коли ангел вивів Петра з в’язниці, то той прийшов до дому, де збиралися віруючі. Служниця вийшла, почувши, що хтось стукає, дізналася, що це Петро, не відчинила дверей, а пішла до інших людей, із якими стала активно обговорювати появу апостола. А він так і далі стояв під дверима, хоча його могла й переслідувати сторожа.

Ми на собі відчули, яким неприємним може бути таке співчуття збоку. Йде війна. Ми потребуємо підтримки й допомоги, а люди, цілі суспільства, можновладці просто читають інформацію, співчутливо кивають головами і нічого не роблять, а ми страждаємо.

Зі свого боку ми повинні пильнувати за тим, що публікуємо. Можливо, світ переживе, не побачивши того, де ми сьогодні пили каву чи в якому спортзалі тренувалися. Нам треба думати про те, чи принесе іншим користь те, що я розміщаю в соцмережах, чи просто забере певний час у людей, які це переглядатимуть. Можливо, варто частіше писати, що робить Бог у вашому житті, розказати щось про те, що роблять добрі люди.

І ще інформація для батьків: реєструватися в інстаграмі можна лише з 13 років. Це вказано самими розробниками, які, до речі, не раз зазначають, що не дозволяють своїм дітям користуватися телефоном. Ми ж іноді дозволяємо своїм дітям поринати у цей світ, сформований різноманітною, часто невідповідною інформацією, набагато раніше, коли в них ще не розвинене критичне мислення, немає сформованої позиції щодо того, що зле, а що добре. І це дає їм змогу пити з цього водозбору помийних відходів, які скидають різні люди.

Соцмережі, які покликані для того, щоб зблизити людей, насправді їх розділили. Думаю, ви можете спостерігати це і в своїх сім’ях. Ми наблизилися до всіх навколо, навіть до президента, і не лише українського, але не до своїх домашніх, які поруч із нами живуть у своєму світі.

Соцмережі відстежують наші інтереси та уподобання і пропонують нам рекламу й ролики для перегляду на основі цього. За таким самим принципом пропонують і друзів. Читаючи їхні дописи, ми бачимо, що вони думають так само, як і ми, і вважаємо, що ми думаємо правильно. Таким чином соцмережі формують наше мислення, наші захоплення та інтереси. Йде боротьба за нашу увагу, точніше за наш час.

Лжепророки та лжевчителі
Немає сумніву, що нині є багато лжевчителів. І їх стає дедалі більше порівняно з часами ранньої церкви, коли апостоли застерігали віруючих від таких людей. Проте, заходячи на простори інтернету чи інших ЗМІ, чи думаємо ми про таких людей?

Ось що про лжевчителів сказав Юда у своєму посланні: «Вони скелі підводні на ваших вечерях любови, бо з вами без страху їдять та себе попасають…» (Юди 1:12). Це люди, які перебувають у нашому оточенні, але є підводними скелями. Їхнього підступу на перший погляд не видно, проте наші човни, натикаючись на ці скелі, можуть розбиватися.

Далі Юда продовжує характеристику: «Хмари безводні, що носяться вітром; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті хвилі морські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні, що для них морок темряви бережеться повік» (Юди 1:12-13).

Хмара несе в собі дощ, який може задовольнити спрагу. Проте ці люди порівнюються з безводними хмарами, які не здатні напоїти твою душу. І, слухаючи їх, ти живеш не Словом Божим, а тим, що вони проголосили у твоє життя.

Характеристикою таких людей є те, що вони не приносять плоду. Вони як двічі померлі й вирвані з корінням. Тобто це люди, які мали розуміння, навернулися до Бога, але відійшли від істини й стали своєрідними експертами, які можуть судити про все.

Ми живемо в так званий час експертів-блогерів. Вони знають усе про все. Й іноді нас не цікавлять офіційні джерела. Ми прислухаємося до тих, які першими викладають сенсаційну інформацію. Але часто це просто гнані вітрами безводні хмари — шукачі сенсацій. Куди вітер подув — тобто який тренд, там будуть і вони.

І нижче про таких написано, що вони душевні, що духа не мають. Ці люди навчилися грати на наших емоціях, але нічим не можуть допомогти для нашого єства й для нашого духа.

Психологія
У юності, коли я думав, ким хочу стати, то відчув, що хотів би надавати людям психологічну допомогу. Вирішив — стану психологом. І ось одного разу до нас у школу приїхала психологиня. Вона щось розповідала нам про те, як треба жити, як справлятися з різними проблемами й викликами. А тоді був час запитань. Я підняв руку й запитав: «А де нам взяти силу, щоб так жити, щоб правильно поводитися, коли довкола всі роблять не так, як правильно?» Лекторка не знала, що відповісти. І моя мрія в ту мить розбилася на друзки. Я зрозумів, що є те, чого не можна пояснити до кінця. Можна розказати, що ти відчуваєш, можна промоніторити дії й визначити їхні причини. Проте є щось більше, ніж просто розуміння своєї душі. Є ще й потреба в розумінні духовних речей. І саме тому я обрав служіння в церкві.

Я зрозумів, що психологія — це також віра, як і наша віра. Проте істинна віра базується на Божому Слові й дає істинну свободу. І між християнською вірою й вірою психології існує суттєва відмінність. Психологія запитує: «Чого хочеш ти?» А Біблія — «Чого хоче Бог?» Тобто психологія ставить людину в центр, орієнтується на гуманізм, що спирається на егоїзм.

І тоді, як Писання стверджує, що людина має грішну природу, психологія виходить із того, що доброго є в нас. Тож коли Біблія говорить про спасіння від гріха, сучасний світ закликає до самовдосконалення.

Я не можу повністю заперечити досягнень психологічної науки. Це та копанка, із якої ми можемо наловити риби, опираючись на знання істини Слова Божого. Проте жодного разу ми не повинні тамувати спрагу цією водою, бо в ній є багато домішок, які можуть зашкодити.

Шукаймо джерело живої води

Повернімося до того, з чого ми починали. Бог каже: «Ви залишили Мене — джерело живої води…»

Пригадайте зустріч Ісуса з самарянкою біля колодязя. У них зав’язалася бесіда, і Ісус сказав цій жінці, що може дати їй живої води, від якої вона не буде прагнути повік. Сказав також: «Хто питиме воду з цієї криниці, спрагне знову». Те ж саме буде з нами, якщо ми черпатимемо й питимемо «воду» з популярних нині джерел інформації.

Проте Ісус каже: «А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Iв.4:14). Усі інші джерела, із яких ми черпаємо, не втамовують нашу спрагу, а навпаки — отруюють і викликають дедалі більшу потребу в них. Вони мені нагадують пустушку, яку смокче дитина. Поки смокче, то ніби все добре, але як забереш її в неї, то починається крик.

Ісус дає дещо більше — те, що задовольняє твою спрагу й стає джерелом живої води. І ти не лишаєшся тією людиною, яка постійно шукає, де б то чого попити. Ти не нервуєшся, коли немає інтернету чи щось із телефоном трапилося. Ти завжди маєш у собі джерело живої води, коли постійно перебуваєш у Христі та Його Слові.

Ми з вами живемо у вік інформації. Але так мало довкола того, що могло б задовольнити потреби нашої душі. І ми так постійно й залишатимемося спраглими, поки не покриємо у своїй душі дефіцит Слова від Бога. Хтось сказав: «Пил на нашій Біблії відіб’ється брудом у нашому житті».

Тож, можливо, варто вимкнути всі інші джерела інформації, щоб побачити й зрозуміти тих, хто поряд із тобою. Або просто почути самого себе. Можливо, варто поставити певні обмеження на користування ґаджетами, щоб не витрачати надмірно багато часу на них.

Будьмо мудрими настільки, щоб усвідомити, що сучасні копанки можуть згубити нас, якщо ми не матимемо критичного мислення. А засобом формування здорового мислення є Слово Боже. Воно конче потрібне кожній людині. І якби стільки часу, як ми приділяємо ось тим копанкам та водозборам, присвятили тому, щоб черпати з вічного Божого джерела, перебувати в Слові й молитві, то наше життя б якісно змінилося дуже сильно.

Вадим КОРОЛЬЧУК,
м. Фастів, Київська область

"Благовісник", 2024,2